Найдавніша згадка про школу при церкві в Локниці датується 1889 роком. Про це є запис у документах («Памятні книги Мінської губернії»). З 1921 по 1939 рр. навчання проводилося польською мовою у найманих кімнатах сільських хат у дві зміни (за оренду платили власникам гроші). У кінці 30-х років ХХ ст. поляки збудували кілька шкіл у нашому районі, також планувалося будівництво і приміщення для Локницької школи. На шкільну територію було завезено деревину, але розпочати будівництво так і не вдалося, розпочалася війна.У польській школі вивчали такі предмети: арифметику, польську граматику, географію, фізкультуру, а один раз на тиждень - Закон Божий, який викладав священик. Кожен навчальний день починався і закінчувався молитвою, учні складали біля грудей руки і молилися польською мовою разом з учителем. В Лазареву суботу всі учні ходили в церкву на сповідь. Спочатку писали грифелем, а потім перами і саморобним чорнилом із хімічних олівців, не вистачало зошитів, не було підручників. Сиділи учні на лавах, по 4 чоловіки. У класах було до 20 - 30 учнів.Учителями були поляки. У пам’яті людей збереглися спогади про польського вчителя-інваліда (він був літнього віку, дуже важко пересувався), але його імені не пам’ятають. Пізніше зיявилося в селі подружжя Франковських, Марія і Тадеуш. Люди згадують про вчителя Святослава (називали – Свєтік), який розмовляв польською і німецькою мовами, але перебуваючи в Локниці, вивчив і українську. Він одружився з дочкою священика Семьончика, Лідою (також учителювала). Цей учитель деякий час, при радянській владі, був директором школи, але потім із сім’єю виїхав у Польщу чи в Німеччину. Всього у школі працювало 4 вчителів, керівником був Франковський. Перед війною зיявилась ще одна молода польська вчителька, пані Зося.До 1939 року школа в Локниці була шестирічною. Навчання проводилось окремо по класах, які розміщувались в найманих кімнатах сільських хат. До школи йшли діти, яким виповнилося 7 років, навчались до 14 років. Після закінчення шести класів, можна було продовжувати навчання у 7 класі в Морочно, але таке навчання було платним. Отже, навчатися далі, в Морочно, в Пінську могли діти заможних людей.Учні школи ходили в лісництво, де співали пісні, читали вірші, а працівники пригощали їх солодощами. Старанних учнів старших класів польські вчителі возили на екскурсію в Польщу (Варшава, Вроцлав). Вона тривала 7 днів, жили учні у поляків на квартирах. Після поїздки 1939 року, польські вчителі розיїхались на канікули і більше в село не повернулись. З приходом радянської влади у 1939 році, школу перевели на семирічне навчання і шестикласників польської школи посадили за парти знову у 6 клас. У школі працювало четверо приїжджих вчителів: Голобородько Варвара, Близнюк, Андрєєва, Проневич. Підручників і навчального приладдя не вистачало. Для старших учнів, які не вміли читати й писати, були організовані вечірні курси.При окупації була україномовна школа, викладали і німецьку мову. Учителем німецької був місцевий житель, Парчук Віталій Адамович. Німці до школи ніякого відношення не мали, не закривали, не руйнували. У цей час працював учителем також Любчик з Березної Волі (Волинь). Із 1943 по 1945 роки навчання в школі не було. Людей виселяли в Борове. У 1945 році навчання дітей в селі відновилось. Із 1945 по 1947 роки в школі працювали Бурко Фросина Петрівна, Рубан Галина Олександрівна, Грицай Наталія Дмитрівна, Парчук Леоніда Адамівна. В один клас ходили діти різних років народження, були й такі, що зовсім не ходили до школи. Шкільного приміщення не було, навчалися у найманих кімнатах. Навчання проводилось у дві зміни. Завідувала в цей час школою Грицай Наталія Дмитрівна.1947 рік. У школу прибуло ще двоє вчителів із Сумщини: Лебідь Олександра Павлівна і Бакум Антоніна Яківна. У класі, де навчалось по 30-35 учнів, було лише 5-6 підручників. Шкільні меблі були саморобні. Діти вдягалися дуже бідно, але вчилися старанно. У 1948 – 1949 н.р., починаючи з 5 класу, вводиться предметне викладання. На той час у 5 класі навчалося 28 учнів, були всі забезпечені підручниками. Директором школи була Бакум Антоніна Яківна. У 1953 році побудовано приміщення школи, в якому навчалися діти до 1986 року. Будівля була деревיяною, забудовні матеріали збирали у жителів села. 1956 рік – перший випуск учнів Локницької середньої школи. У школу ходили діти з навколишніх сіл: Морочно, Прикладники, Кутин, Заозерיя, Задовже, Храпин, Новосілля, Кухче, Нобель та ін. Педагогічних працівників у школі було достатньо, підручники діти купували за власні кошти, велися класні журнали для обліку успішності. Було організовано вечірнє навчання для дорослих, щоб ліквідувати неграмотність. Із 1984 по 1986 роки під керівництвом директора, Корнійчук (Ігнатюк) Валентини Антонівни, велось будівництво нового приміщення школи. У 1986 році відбулось відкриття нового приміщення школи. У 1996 році відбувся перший випуск учнів 11 класу, які розпочали навчання з 6 років. З 2001 по 2009 рр. в Локниці працював ліцей (спочатку 8,9,10 класи, на наступний рік – ще 11 клас, а ще пізніше - відкрили 7 клас), у якому навчались учні з Локниці (найбільше), Храпина, Любиня, Кутина, Кухче, Острівська, Заозер'я. Очолювали колектив директори: Гулюк Василь Іванович (помер у січні 2002 року), а потім Гулюк Галина Степанівна. Після закриття ліцею у школу повернулося 23 учні (9 учнів у 9 клас та 14 учнів у 10 клас). У 2010-2011 н.р. в приміщення колишнього ліцею перевели для навчання початкові класи .